REVIEW: BEHEMOTH – OPVS CONTRA NATVRAM – UKRAINE SPECIAL
Dieses Review ist kein gewöhnliches Review von einem Redakteur aus Deutschland, der gemütlich in seinem Zimmer Kaffee trinkt, die Musik hört und etwas dazu schreibt, Nein. Dieses Review ist in der Ukraine, in der Hauptstadt Kyiv entstanden, wo es nicht immer ruhig ist, wo man die Sirenen hört, die einen vor möglichen Luftangriffen warnen und nur einige Kilometer weiter der Krieg voll im Gange ist. Trotz Krieg und anhaltender Corona-Pandemie wird sich dort immer noch für Kultur und gute Musik interessiert, denn dies bringt etwas Licht in den doch schweren Alltag. Dies unterstützen wir natürlich auch sehr gerne und somit hat dieses Review ein Gastredakteur aus Kyiv geschrieben und wurde von unserem Redakteur übersetzt, der gebürtig aus der Ukraine kommt.
Review-Text: Андрій Голосун (Andrii Holosun)
Review-Übersetzung: Dennis Schönfeld
*Deutsche Version unten*
BEHEMOTH випускає свій 12 студійний альбом під назвою „Opvs Contra Natvram“, чи готові ви знову відправитись у цю подорож до пекла разом із нами? Наповнюйте свої келихи та перевертайте хрести – ми починаємо!
Головна ідея альбому ховається в самій його назві – це протест усьому сьогоденню. Це середній палець сучасності – „культурі відміни“ (cancel-culture), соціальним мережам та мас-медіа, що є небезпечними інструментами в руках некомпетентних людей, із якими Нергал веде успішну боротьбу останній рік, зокрема разом із своїми однодумцями з фонду „Ordo Blasfemia“. Тож якою вийшла нова глава у цьому протистоянні BEHEMOTH зі світом?
Лонг-плей починається із „Post-God Nirvana“, містичного, зловісного та чаруючого запису. Повільний розмірений темп змінюється розриваючим вокалом Нергала із так само різко його змінює загадкове начитування, ніби закляття. Ти розумієш – портал до пекла відчинено, обряд розпочато. І одночасно з цим тебе оглушують ударні.
Другий трек є, вже можна сказати класичним для BEHEMOTH, це прямий спадок альбому „The Satanist“ – потужний вокал Нергала, канонада ударних партій Інферно, неймовірні гітарні соло від Сета та брутальний бек-вокал Оріона.
На черзі – „The Deathless Sun“, що виходив раніше синглом, разом із відеокліпом. Про який варто сказати окремо. Кліпи BEHEMOTH завжди були провокативними, та як ми вже знаємо, вони вміють підіймати планку. Це відео – чудова алегорія на сучасний світ – у людях не лишилося якихось моральних принципів, вони раби матеріального і не цураються заробляти буквально на усьому. Хоча, це лише одне із можливих трактувань. Щодо самої пісні, то тут вже відчутно свіжий подих – розкатистий та епічний приспів, що міцно осідає в пам’яті, та інакше використання бек-вокалу у третьому акті. Дуже чудовий трек, однозначно посідає одне з передових місць у топі альбому.
„Ov My Herculean Exile“ – надзвичайно мелодична повість, хоч і не має якихось незвичних для BEHEMOTH прийомів, проте звучить дуже „м’ясисто“ та з розмахом. Цей трек також має свій відеокліп, який є своєрідною кінострічкою із високим рівнем режисури – обов’язково до перегляду. Загалом пісня чудова, проте багато про неї не скажеш, на відміну від наступної – „Neo-Spartacvs“. Це також один з представників нових BEHEMOTH. І більшою мірою це забезпечується ударними партіями, які окрім звичних нам бластбітів, містять і набагато повільніші, та водночас цікавіші ритми. Так само не можна, не похвалити вокал Нергала, що він звучить ще більш агресивно та щільно. Як казав сам Нергал, цей трек покликаний розпалити вогонь спротиву: «якщо щось здається неправильним – підіймайтесь проти цього!»
„Disinheritence“ – екватор альбому, апогей. Надзвичайно високий темп, гітари от-от загоряться від рифів та соло, вокал – концентроване зло. Ми чуємо колектив у всій його красі та потужності, це те що робить BEHEMOTH – BEHEMOTH. Їх звучання ні з ким не переплутаєш.
Нас очікує „Off to War“! Цей запис знову відсилає нас в епоху „The Satanist“, із її, безумовно, чудовими басовими партіями та змінами ритму. Мотив засідає в пам’яті ще на дуже довгий час. А відеокліп заслуговує окремої уваги, адже відзнятий у дуже незвичному стилі (особисто мені, анімація нагадав перші мультфільми Disney, хіба що з поправкою на сатанинську тематику), переглядати його можна незліченну кількість раз, і кожного разу підмічати нові деталі.
А ми, тим часом, переходимо до „Once Upon A Pale Horse“. Під цей потужний риф взагалі не хочеться стримуватись і лишається сподіватись, що шия витримає такий хедбенгінг. Важко описувати цей трек, його треба почути, тоді ви самі усе зрозумієте і просто погодитесь, що це квінтесенція нашої з вами улюбленої групи. Таким самим представником є і „Thy Becoming Eternal“. Потужність, швидкість та брутальність – головні синоніми цього треку. Завдяки таким пісням можна побачити як розвивається група, що нового привноситься у матеріал, який є візитівкою. І тут ми бачимо, що BEHEMOTH більше обігрує вокальні партії, а також урізноманітнює ударні – практично завжди вони йдуть в унісон з гітарними рифами – це більше не окремий, незалежний інструмент, він тепер підкреслює та додає виразності усьому мотиву пісні.
„Versvs Christvs“ – це щось потойбічне, загрозливо інтригуючи, голос Нергала пронизує до кісток, і ніби зазиває до себе, а після цього розриває без жодного жалю. Дуже цікавий трек, контрастність спокійних, фортепіанних та агресивних інструментальних працює на всі сто відсотків і не дає засумувати.
Загалом, яким вийшов альбом? Я не побоюсь цього слова – відмінним. Якщо, виходячи в якості синглів, треки викликали у мене деякі питання стосовно того, яким він все ж таки буде, то, прослухавши його повністю декілька разів, я зрозумів, що він найкраще працює саме так – при прослуховуванні повністю за раз. Тоді вимальовується цілісна картина, тоді треки доповнюють одне одного і саме тоді можна отримати від нього найбільше задоволення. Задоволення як від якісної музики, так і від розуміння, що за 30 років свого існування BEHEMOTH все ще здатні дивувати нас. Hail Freedom, Hail Satan!
Оцінка: 10 із 10 пунктів
BEHEMOTH bringen ihr 12. Studioalbum unter dem Namen „Opvs Contra Natvram“ raus. Seid ihr denn wieder bereit, um zusammen mit uns in die Hölle zu reisen? Füllt eure Kelche auf und dreht die Kreuze um – wir fangen an!
Die Grundidee des Albums verbirgt sich schon im Titel, es ist ein Protest gegen die gesamte Gegenwart. Das ist der Mittelfinger der Moderne gegen die „Abbruchkultur“ (cancel-culture), die sozialen Netzwerke und die Massenmedien, die gefährliche Werkzeuge in den Händen von inkompetenten Menschen sind, gegen die Nergal seit einem Jahr erfolgreich kämpft, insbesondere zusammen mit seinen Gleichgesinnten von der Stiftung „Ordo Blasfemia“. Wie ist also das neue Kapitel in dieser Konfrontation zwischen BEHEMOTH und der Welt geworden?
Die LP beginnt mit „Post-God Nirvana“, einer mystischen, bedrohlichen und bezaubernden Aufnahme. Ein langsames Tempo wird durch Nergals plötzlich auftretenden, durchdringenden Gesang übertönt, der von einer Art geheimnisvollen Beschwörung, abgelöst wird. Dir wird klar – das Tor zur Hölle wurde geöffnet, die Zeremonie hat begonnen. Und zugleich wirken die Trommeln betäubend auf einen.
Der zweite Track ist, man könnte sagen, ein Klassiker für BEHEMETOH, er ist ein direktes Vermächtnis des „The Satanist“-Albums – Nergals kraftvolle Vocals, Infernos Trommelkanonade, Seths unglaubliche Gitarrensoli und Orions brutale Back-Vocals.
Als nächstes ist „The Deathless Sun“ dran, das zuvor als Single veröffentlich wurde, zusammen mit einem Musikvideo, welches es wert ist, das extra zu erwähnen. Musikvideos von BEHEMOTH waren schon immer provokant, aber wie wir bereits wissen, können sie die Messlatte immer höher legen. Dieses Video ist eine wunderbare Allegorie für die moderne Welt – die Menschen haben keine moralischen Prinzipien mehr, sie sind Sklaven materieller Dinge und scheuen sich nicht davor, mit buchstäblich allem Geld zu verdienen. Obwohl dies nur eine der möglichen Interpretationen ist. Was den Song selbst angeht, gibt es hier bereits einen spürbaren Hauch frischer Luft, einen ausgelassenen und epischen Refrain, der fest in Erinnerung bleibt, und ansonsten den Einsatz von Back-Vocals im dritten Akt. Ein sehr wunderbarer Track, welcher definitiv zu den Top-Platzierten auf dem Album gehört.
„Ov My Herculean Exile“ ist eine überaus melodische Geschichte, die zwar keine für BEHEMOTH ungewöhnlichen Techniken aufweist, dafür aber im großen Maßstab sehr „fleischig“ klingt. Dieser Track hat auch ein eigenes Musikvideo, das eine Art Film mit einem hohen Grad an Regietalent darstellt und ein Muss zum Anschauen ist. Im Allgemeinen ist der Song großartig, aber im Gegensatz zum nächsten, „Neo-Spartacvs“, kann man nicht so viel darüber sagen. Dieser ist auch einer der Vertreter der neuen BEHEMOTH. Und dafür sorgen zu einem großen Teil Percussion-Parts, die neben den üblichen Blast-Beats deutlich langsamere und zugleich interessantere Rhythmen enthalten. Ebenso kann man Nergals Vocals nur loben, er klingt noch aggressiver und kräftiger als sonst. Wie Nergal selbst sagte, soll dieser Track das Feuer des Widerstands entfachen: “Wenn etwas falsch erscheint, erhebe dich dagegen!”.
„Disinheritence“ ist der Äquator des Albums, sein Höhepunkt. Das Tempo ist extrem hoch, die Gitarren brennen beinahe von den Riffs und Soli, die Vocals sind geballtes Böses. Hier hört man die Band in all ihrer Pracht und Kraft, das ist das, was BEHEMOTH ausmacht. Ihr Sound ist unverwechselbar.
„Off To War“ wartet auf uns! Diese Aufnahme führt uns zurück in die Ära von „The Satanist“, mit ihren zweifellos exzellenten Basslinien und Rhythmuswechseln. Das Motiv bleibt sehr lange im Gedächtnis. Das Musikvideo verdient besondere Aufmerksamkeit, weil es in einem sehr ungewöhnlichen Stil gedreht wurde (mich persönlich erinnerte die Animation an die ersten Disney-Zeichentrickfilme, nur dass es um die satanische Thematik ergänzt wurde), man kann es unzählige Male anschauen und jedes Mal wird man neue Details entdecken.
Wir machen weiter mit “Once Upon A Pale Horse”. Bei diesem druckvollen Riff will man sich gar nicht erst zurückhalten und kann nur hoffen, dass der Nacken so ein Headbangen aushält. Es ist schwer diesen Track zu beschreiben, man muss ihn hören, dann versteht man selbst alles und stimmt einfach zu, dass es die Quintessenz unserer Lieblingsband ist. Dasselbe gilt auch für „Thy Becoming Eternal“. Kraft, Geschwindigkeit und Brutalität sind die wichtigsten Synonyme dieses Tracks. Dank solcher Songs kann man sehen, wie sich die Gruppe entwickelt, welche neuen Dinge ins Material einfließen, welches die Visitenkarte der Band ist. Und hier sehen wir, dass BEHEMOTH mehr auf die Gesangsparts eingehen und auch die Drums abwechslungsreicher gestalten, sie sind praktisch immer im Einklang mit den Gitarrenriffs, es ist kein separates und unabhängiges Instrument mehr, denn es betont und verleiht dem gesamten Song-Motiv mehr Ausdruckskraft.
„Versvs Christvs“ ist etwas Jenseitiges und bedrohlich Faszinierendes. Nergals Stimme dringt in die Knochen ein, so als ob er einen zu sich rufen und danach ohne jegliches Mitleid in Stücke reißen würde. Ein sehr interessanter Track, der Kontrast aus ruhigem Piano und aggressivem, instrumentalem Gegenpart funktioniert zu hundert Prozent und lässt keine Langeweile aufkommen.
Wie ist das Album im Allgemeinen geworden? Ich habe keine Angst vor diesem Wort – ausgezeichnet. Durch die veröffentlichten Singles stellte sich mir die Frage, wie das Album denn am Ende sein wird, doch nachdem ich es ein paar Mal komplett angehört habe, habe ich festgestellt, dass es so auch am besten funktioniert, nämlich wenn man sich das Album in einem Durchgang anhört. Dann entsteht ein Gesamtbild, die Tracks ergänzen sich gegenseitig und genau dann hat man die meiste Freude daran es zu hören. Die Freude sowohl über die hochwertige Musik als auch das über die Feststellung, dass auch nach 30 Jahren ihres Bestehens, BEHEMOTH uns immer noch überraschen können.
Hail Freedom, Hail Satan!
Bewertung: 10 von 10 Punkten
Trackliste:
1. Post-God Nirvana
2. Malaria Vvlgata
3. The Deathless Sun
4. Ov My Herculean Exile
5. Neo-Spartacvs
6. Disinheritance
7. Off To War!
8. Once Upon A Pale Horse
9. Thy Becoming Eternal
10. Versvs Christvs
